A poem written in 2018, after a visit to the Lviv Book Forum. One of the highlights of the trip was a walk with fellow poets to the Yard of Lost Toys, a makeshift museum in an apartment courtyard, at once wistful and colourful. It was raining heavily, and the toys were drenched. I remember the place often. Now “permanently closed”.

Part of the ongoing Time Zones series. Ukrainian translation below by Ostap Sylvynsky.

LVIV TIME

1

Bricked and buried
by the city it spawned,
the river Poltva forgives.
The expectations of readers
stocking up for the autumn
at the bookstands in Copernicus Street,
the quiet anxieties
over chess middlegames
on the benches of Prospekt Svobody,
the hopes that queue outside offices
for the biometric go-ahead to travel abroad
will each find their way to the Baltic. 

2

I misread the soggy Cyrillic
of a rain-drenched map,
mistaking the first five letters
of Чорноморська вул., Black Sea Street,
for those of a darker, abandoned place.
Somewhere past the end of Chornomorska,
a pack of sodden lions
welcomes visitors
to the yard of lost toys.
Dolls, dinosaurs, ducks,
a parliament of plushies
discusses the language question.
An abacus pinned to the wall
has lost count 
of the missing eyes of teddy bears.

3

FUN FACT! From 1933 to 1990,
the Ukrainian letter ґ
was officially banned.
Today you can find it humbly stencilled
at the top of the Armenian Street cul-de-sac,
on the façade of a café
where writers and musicians spin.
The geese in Shevchenkivs’kyi Grove
go ґa-ґa-ґa.

4

I check my internal time zone
against the floral clock
outside the Bernardine monastery.
South is at nine o’clock. 
The petals bend 
toward the steeple at eleven.
As if praying, perhaps,
that the rain be light, the sun soft.
A weather too generous 
will bring the minute hand
swinging round like a scythe.

ЛЬВІВСЬКА МАПА ЧАСУ

1

Похована, замурована
містом, що його вона породила,
річка Полтва дарує пробачення.
Читацькі надії
визрівають на осінь
серед книжкових яток на вулиці Коперника,
тихі тривоги вирують
понад шаховими дошками
в алеї проспекту Свободи,
надії юрмляться у черзі до віконечка,
щоб забрати свою біометричну перепустку
в далеку дорогу до Балтики.

2

Я ледве читаю вогку кирилицю
на мокрій від дощу мапі,
і перші п’ять літер у назві
вулиці Чорноморської
хибно заводять мене у похмуру темну місцину.
Десь наприкінці Чорноморської
зграйка змоклих левів
запрошує перехожих
до саду загублених іграшок.
Ляльки, динозаври, качки –
цілий звіриний парламент
обговорює мовне питання.
Прибита до стіни рахівниця
втратила лік
загубленим очам іграшкових ведмедиків.

3

ЦІКАВИЙ ФАКТ! Від 1933-го до 1990-го
українська літера «ґ»
була заборонена офіційно.
А зараз ось вона – скромна, старанно виведена
у глухому кінці Вірменської вулиці
на фасаді кав’ярні,
що тріщить від письменників і музикантів.
І гуси в Шевченківськім гаї
кричать «ґа-ґа-ґа».

4

Перевіряю свій внутрішній часовий пояс
за квітковим годинником
біля Бернардинського монастиря.
Південь – на цифрі дев’ять.
Пелюстки пнуться вгору, до вежі дзвіниці,
рівно об одинадцятій.
Наче моляться:
хай дощ буде теплим, сонце лагідним.
Надмірні щедроти погоди:
хвилинна стрілка
заламується, наче коса.

Translated by Ostap Sylvynsky